Нетримання сечі (інконтиненція) — це патологічний стан, при якому виникає мимовільне виділення сечі, що не піддається контролю. Нетримання сечі може варіюватися від незначного підтікання до повної втрати контролю над сечовипусканням, впливаючи на якість життя та емоційний стан.
Причини виникнення нетримання сечі
1. Анатомічні та фізіологічні фактори:
- Слабкість м'язів тазового дна:
- Ослаблення м’язів, які підтримують сечовий міхур і уретру.
- Опущення тазових органів:
- Пролапс матки або стінок піхви може викликати нетримання.
2. Гінекологічні та урологічні причини:
- Травматичні пологи:
- Розриви або травми м’язів тазового дна під час пологів.
- Менопауза:
- Зниження рівня естрогенів, що зменшує еластичність тканин.
- Інфекції сечовивідної системи:
- Викликають подразнення сечового міхура.
- Хронічні захворювання сечового міхура:
- Цистит, гіперактивний сечовий міхур.
3. Неврологічні захворювання:
- Пошкодження нервів:
- Наприклад, після інсульту, травми хребта чи операцій.
- Захворювання центральної нервової системи:
- Розсіяний склероз, хвороба Паркінсона.
4. Зовнішні фактори:
- Хронічний кашель:
- Через захворювання легень або куріння, що збільшує внутрішньочеревний тиск.
- Ожиріння:
- Підвищений тиск на тазові органи.
- Підняття важких предметів:
- Постійне перенапруження м’язів тазу.
5. Лікарські засоби:
- Сечогінні препарати, антидепресанти або гормональні ліки.
6. Вроджені аномалії:
- Порушення розвитку сечовивідних шляхів.
Типи нетримання сечі
1. Стресове нетримання:
- Виникає під час фізичних навантажень, кашлю, сміху або чхання.
2. Ургентне нетримання (гіперактивний сечовий міхур):
- Раптове сильне бажання помочитися, яке важко стримати.
3. Змішане нетримання:
- Поєднання стресового та ургентного типів.
4. Нетримання через переповнення:
- Сеча підтікає через переповнений сечовий міхур.
5. Функціональне нетримання:
- Виникає через фізичні або когнітивні обмеження, які ускладнюють контроль сечовипускання (наприклад, артрит чи деменція).
Симптоми нетримання сечі
- Мимовільне підтікання сечі під час кашлю, сміху або фізичної активності.
- Раптові позиви до сечовипускання, які важко стримати.
- Часті сечовипускання (більше 8 разів на добу).
- Пробудження вночі через потребу помочитися (ніктурія).
- Відчуття неповного випорожнення сечового міхура.
- Підтікання сечі після завершення сечовипускання.
Коли звертатися до лікаря?
Звернутися до лікаря слід, якщо:
- Нетримання сечі стало регулярним і впливає на якість життя.
- Спостерігається раптове погіршення контролю сечовипускання.
- Виникає біль або дискомфорт під час сечовипускання.
- Є ознаки інфекції (лихоманка, кров у сечі, різь під час сечовипускання).
- Ви відчуваєте часті позиви до сечовипускання без явної причини.
Діагностика нетримання сечі
1. Анамнез:
- Збір інформації про симптоми, спосіб життя, перенесені захворювання та операції.
2. Фізикальний огляд:
- Гінекологічний огляд для оцінки стану тазових органів.
3. Лабораторні дослідження:
- Загальний аналіз сечі для виявлення інфекцій.
- Аналіз крові для виключення системних захворювань.
4. Уродинамічні дослідження:
- Цистометрія:
- Оцінка функції сечового міхура під час його наповнення та спорожнення.
- Урофлуометрія:
- Вимірювання швидкості сечовипускання.
5. Інструментальні методи:
- УЗД органів малого таза:
- Для оцінки стану сечового міхура, уретри, матки та яєчників.
- Цистоскопія:
- Візуальне обстеження сечового міхура та уретри за допомогою спеціального інструмента.
Лікування нетримання сечі
Лікування залежить від типу нетримання, його тяжкості та причини.
1. Зміна способу життя:
- Зниження ваги для зменшення тиску на тазові органи.
- Уникнення кофеїну, алкоголю та гострої їжі, які подразнюють сечовий міхур.
- Обмеження рідини перед сном.
2. Консервативне лікування:
- Тренування м’язів тазового дна (вправи Кегеля):
- Регулярні вправи для зміцнення м’язів, які підтримують сечовий міхур.
- Фізіотерапія:
- Електростимуляція м’язів тазового дна.
- Сечовий тренінг:
- Регулярне сечовипускання за графіком для зниження частоти позивів.
3. Медикаментозна терапія:
- Антихолінергічні препарати:
- Для зниження активності сечового міхура (оксибутинін, соліфенацин).
- Естрогени:
- Місцеве застосування у жінок у постменопаузі для покращення еластичності тканин.
- Ботулотоксин:
- Ін'єкції в стінку сечового міхура для зниження його гіперактивності.
4. Хірургічне лікування:
- Слингові операції (TVT, TOT):
- Створення підтримуючої "стрічки" для уретри.
- Кольпорафія:
- Операція з укріплення стінок піхви.
- Імплантація штучного сфінктера:
- Використовується при тяжких формах нетримання.
Профілактика нетримання сечі
- Регулярні вправи Кегеля:
- Зміцнюють м’язи тазового дна, особливо після пологів або в менопаузі.
- Контроль ваги:
- Запобігання ожирінню для зниження тиску на тазові органи.
- Уникнення шкідливих звичок:
- Відмова від куріння, яке сприяє хронічному кашлю.
- Своєчасне лікування інфекцій:
- Запобігання ускладненням, що можуть призводити до нетримання.
- Збалансоване харчування:
- Вживання продуктів, багатих на клітковину, для профілактики запорів.
- Підтримка регулярної фізичної активності:
- Уникнення надмірного фізичного навантаження.
